Є дві протилежні позиції, в яких може перебувати програміст.
Перша — я чекаю чітких інструкцій, що мені робити. Я очікую плану робіт, визначених задач. Це позиція “робіть щось зі мною“.
Протилежна позиція — “що я буду робити“. З таким підходом програміст старається розібратись що відбувається в команді, в продукті та діє згідно зі своїми інтересами. Для цього ще треба цей інтерес ідентифікувати.
В різних компаніях свої підходи до організації роботи. Нещодавно слухав подкаст, де згадувалось що найбільша складність роботі в Амазоні — розмиті задачі, часто їх потрібно шукати самому. І щось в мене є відчуття, що довгі інтерв’ю у великі публічні компанії спрямовані саме на відбір таких людей, які можуть діяти автономно. В таких компаніях бояться лишньої ланки менеджменту як вогню, адже згідно з законами Паркінсона, це спричинить ланцюгову реакцію росту бюрократії.
Ви можете потрапити в різні команди. Зараз ви працюєте в компанії та вам щось може не подобатись. Спробуйте проаналізувати: вам не подобається те, що з вами роблять чи вас не влаштовують результати вашої діяльності та ваш вплив на процеси розробки чи кінцевий продукт?
В першому випадку ви можете уникнути дискомфорту, змінивши компанію. А потім змінивши вже нову на нову, і так далі… Це варіант втечі.
В другому випадку, коли ви дієте проактивно, але не досягаєте бажаного результату, вам всього лиш треба адаптувати свої дії до зовнішніх умов, можливо треба буде декілька ітерацій до позитивного результату.
Що це значить на практиці: якщо немає задач — можна розбиратись з потребами теперішніх клієнтів, дослідити конкурентів, вивчити суміжну технологію — все, що може дати нові ідеї для розвитку продукту. Ви можете будувати свою команду, міняти неугодних менеджерів, вибивати собі та команді особливі умови роботи… Все, що на ваш погляд вартує робити. Або не робити.
До завтра,
Саша
Мудро. Знайомо. Дякую що ділишся.