Вчора сходив з другом на Дюну. Я насолоджувався кожним кадром і сценою. Фільм знято дуже масштабно, на висоті звук і музика.
Значною мірою, моє враження від фільму — це поєднання якісної картинки і захоплення від прочитаної багато років тому книжки. Я вже забув точний сюжет — він залишившись в пам’яті у вигляді емоцій, а тут заново розгорнувся в динаміці. В результаті я сам домалював те, чого не вистачало в сюжеті фільму.
Це наштовхнуло мене на думку: наскільки легше нам сприймати щось вже знайоме, і як важко буває наважитись на щось нове. І цьому є дуже просте пояснення. Для вже знайомого, потрібно менше енергії для інтерпретації, оцінки — вже готові очікування, ми знаємо що чекати. В моєму випадку, з новим я стикнувся в момент читання, а вчора лише підтвердив свої позитивні очікування.
З іншої сторони, невідоме може як вразити, так і розчарувати. Чи є сенс експериментувати та шукати новий і оригінальний сніданок, якщо вам подобається яєшня? Жити в процесі постійних спроб і помилок навряд чи когось привабить на довго. Слідувати вже перевіреним звичкам — просто і прогнозовано приємно.
Режим пошуку альтернатив і нових можливостей — інструмент, який можна включати свідомо, у своєму темпі та з прогнозованим ризиком. Тоді, на якийсь момент, очікування перетворюються у віру в позитивний результат, ми наважуємось на крок в нове…, таким чином розширяючи свій кругозір для приходу в життя нових емоцій.
До завтра,
Саша
О Дюна бомба. Я навіть захотів передивитися трилогію 84го, це не ті спецефекти, але чомусь коли я дивився його років 15 назад, в мене буди ті самі емоції що і зараз.