Цікавість і навичка комунікації
Коли мова йде про комунікацію, в програмістів виникає резонне питання що це все значить на практиці? Ніби то зрозуміло, що це важливий критерій для росту, але як проявити цю комунікацію фізично?
Тут на допомогу приходять спеціалісти по комунікації та пропонують техніки активного, емпатичного чи рефлексивного слухання. Інші обіцяють навчити секретів small talk. І так далі — набір технік спілкування широчезний. Чому ж для програмістів це все не викликає довіри?
Основна проблема полягає в тому, що інструменти подаються як розв'язання задачі. Тобто виглядає так, що для розвитку майстерності спілкування потрібно навчитись використовувати якісь техніки. Якщо перефразувати, то це може звучати так: “використовуй такі й такі інструменти, щоб показати своєму співрозмовнику, що його думка важлива для вас і ви розумієте його почуття“.
Приклад такої техніки в телефонному режимі: “Дякуємо, що звернулись в службу підтримки, ми розуміємо вашу нетерплячість, але всі оператори зайняті. Ваш дзвінок дуже важливий для нас, зачекайте на лінії і ми обов'язково вислухаємо ваше звернення.“ Від такої комунікації не дуже приємно, відчувається фальш, хоч за правилами тут все ідеально.
В чому річ? Важливішим за технології, є ваш стан в комунікації. Техніки можуть бути корисними, але лише при умові їх гармонійного застосування. Для прикладу, ви щось не зрозуміли та хочете перепитати — тут добре знати декілька способів як це можна зробити, а перепитувати лише для того, щоб показати свою зацікавленість — фу.
Якщо говорити зрозумілими термінами, то ефективна комунікація — це ввічливість та щире проявлення цікавості. Все. Щоб мати для себе аналогію, уявіть пса. Як ви спілкуєтесь з собакою — він дивиться на вас, трохи похилив голову, дивиться таким поглядом, що хочеться обійняти, часом гавкає, махає вухами і хвостом, часом бігає навколо, ричить… Чи відчуваєте ви що він розуміє вас? Звичайно! Чи застосовує пес якісь техніки? Ммм…
Як шукати такий стан для спілкування? Пропущу ввічливість, це тема для іншої розмови. Залишається щиро проявляти цікавість. Цікавість — це фокус уваги на співрозмовнику, а увага потребує енергії. Саме тому після довгих розмов можна відчути себе дуже виснаженим.
Питання полягає навіть не в тому, що енергії для фокусування в розмові мало, а в тому, що вона витрачається на інші непотрібні процеси. Саме тут і є та область, де можна починати роботу в розвитку майстерності комунікації.
Куди втікає фокус під час розмови: коли ми щось приховуємо (потрібно думати не сказати лишнього), коли боїмося негативної оцінки від співрозмовника (потрібно контролювати кожне слово і рух), коли надаємо забагато значення співрозмовнику (не проявляємо емоції). На все це витрачається дорогоцінна увага, вона сковує тіло напруженням, а ваш співрозмовник після розмови подумає: “з ним важко говорити“.
Тому робота над комунікацією — це більше ніж вивчити техніки одної з модних технологій спілкування, це робота над своїм станом — фізичним та ментальним. В основі це відчуття впевненості та навичка керувати своєю увагою. Це дозволить ефективно та ввічливо спілкуватись на рівних з будь-якими рангами в корпоративній ієрархії без страху проявити себе.
На шляху до автономності, програміст здобуває відчуття впевненості через практику спілкування, через помилки, через розвиток технічних навичок, через роботу з менторами. На це потрібен час та правильні орієнтири.
До завтра,
Саша